Історія школи

бесплатно Скачать программы без регистрации и лучшие шаблоны для dle скачать hd фильмы скачать бесплатно

Рідна школо, єдина любове,

Чую пісню твою молоду,

Надивлюся на диво бузкове

У провіснім ранковім саду.

Грає сяйво росою на стеблах,

Серед поля дзвенять голоси

Рідна школо, росту я крізь тебе

В розматті земної краси.

Я промитий травою густою

І Горинню промивсь до кісток.

Рідна школо! Без тебе ніхто я,

Мов на вітрі осінній листок.

Чую голос калини у тиші

І на прощу до казки іду,

Рідна школо, цвіти і святися!

Я – листок у твоєму саду!

На околиці міс та, обабіч дороги, у вінку бузку та модрин замріяно стоїть наша старенька школа, одна з найдавніших архітектурних споруд міста. Але якось дивно і незвично називати цю школу спорудою. Для ЇЇ колишніх учнів вона набагато більше, ніж просто будівля, стіни, коридори, класи... Школа за довгий час свого існування увібрала у себе величезну гаму людських почуттів, емоцій, думок, мрій, сподівань своїх учнів, вчителів, і тому всі, кому довелось навчатись, працювати у цій школі, відчувають її неповторну енергетику, що творилась протягом століть. Школа немов має велику людську душу і здатна зрозуміти, підтримати, заспокоїти. Можливо, тому колишні випускники через роки прагнуть зустрітися у рідній школі, відчути ту неповторну атмосферу, що панує лише тут.

Згідно архівних даних у 1877 році у місті відкрите однокласне училище, у якому навчалося 40 дітей, було два вчителі: викладач загальних дисциплін та вчитель закону Божого. Пізніше у книзі Г.Н. Батюшко ва «Волинь. Исторические судьбы Юго-западногокрая», виданої у 1888 році, згадується волинський поміщик Фадей Чацький, який був призначений «главным визитором училищ Киевской, Волинской губерний». Саме він на зібрані пожертвування заснував або реорганізував існуючі школи. Серед названих закладів і школа у Дубровиці.

На початку 20 століття школа стала семикласною, збільшилася кількість учнів та вчителів. До школи ходили діти навіть з теперішньогоЗарічнянського району.

Зі спогадів Бернадського Павла Петровича, 1898 року народження: «Я закінчив 4 класи Дубровицької школи. Навчальні предмети викладались російською мовою, але вчитель був поляк, тому ми вміли читати І писати польською. У класі навалися діти різного віку. Коли я Ходив до першого класу, нас було 37 учнів. Найстаршому Петру - 1 І років»

Після підписання Ризького миру у 1921 році землі Дубровиччини підійшли до Польщі. Процес полонізації, що розпочався на українських землях, не обминув і нашого містечка. Викладання у школі розпочалось польською мовою.

 


 

 

 

У 30-х роках директором школи був поляк Стігар Станіслав.

Великим авторитетом серед дітей користувався Ромашевський Леонід Львович, який піклувався про дітей, особливо з бідних родин, індивідуально в позаурочний час займався з обдарованими дітьми, ніколи не застосовував фізичне покарання, яке у той час дозволялося у школі. У 1939 році західноукраїнські землі були приєднані до Радянської України. Навчання продовжилося українською мовою, але залишився предмет -польська мова та література, який викладала Пілатовська Олена Миколаївна.

 

 

ВИПУСКНИКИ 1938 РОКУ

Після прийняття закону про обов'язкову семирічну освіту кількість учнів збільшилася. Не вистачало вчителів; тому у 40-50-х роках у Дубровицю зі східних областей України було направлено понад 40 вчителів;бракувало навчальних класів, і було прийнято рішення: використовувати будинки емігрованих поляків . Молодші класи навчалися в приміщенні, на місці якого зараз знаходиться Ощадний банк.

Страшні лихоліття Великої Вітчизняної війни не обминули і нашого міста. Під час фашистської окупації у школі продовжувалось навчання. Лише у січні 1944 року після визволення Дубровиці від німецьких загарбників у приміщенні нашої школи був відкритий військовий госпіталь. Але вже у вересні 1944 року навчання було відновлене. У перші повоєнні роки і вчителями учням було нелегко: не вистачало підручників, зошитів, шкільного приладдя. Та все ж, у зв'язку з нестачею освічених громадян, було прийнято рішення про реорганізацію школи у десятирічку.

 

У 1951 році відбувся перший післявоєнний випуск учнів 10-го класу. Директором школи був інвалід війни Кащенко І.П. – людина порядна і цілеспрямована. Він дбав про забезпечення школи педагогічними кадрами. Саме під його керівництвом було відремонтовано шкільні приміщення, здійснена реконструкція класів.

СВЯТО ОСТАННЬОГО ДЗВОНИКА 1953 РІК

 

ВИПУСКНИКИ 1952 РОКУ

1954-1958 рр. директором школи був Батура М.І. Кількість учнів збільшилася. Районним відділом освіти було прийнято рішення про використання школою вільних приміщень, тому учні до 7-го класу навчалися у приміщенні по вулиці Березовій, а у школі продовжували навчання 8-10 класи

 

 

Одним з найбільш вимогливих і принципових керівників ввійшов в історію школи її директор Ковтун Михайло Макарович. Саме він доклав всі зусилля для підвищення рівня викладання навчальних предметів у школі, зміцнення дисципліни, формування культу знань. За його директорування за рівнем навчальних показників школа була одна з кращих у області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У 1964 році Михайла Макаровича призначають завідувачем обласного правління освіти.

28 серпня 1963 року по 30 серпня 1966 року директором Дубровицької середньої школи призначений Майба Іван Степанович.

Зі спогадів Івана Степановича Майби:

«За час свого директорування я пройшов добру школу як керівника, так як прийняв школу в досвідченого керівника, знаючої і доброї людини ковтуна Михайла Макаровича, який пішов працювати завідуючим відділом освіти і багато допомагав мені як в навчально-виховній роботі, так і по господарству, особливо в добудові школи».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Завучем працювала енергійна, знаюча людина, досвідчений педагог Козяр Євдокія Петрівна, завучем по виробничому навчанню Коровай Наталі я Яківна. В школі працював дружний, працьовитий, цілеспрямований колектив, основною метою якого було дати міцні, глибокі знання учням. Працювало в школі понад 40 вчителів з відповідною освітою, які навчали і виховували біля 600 учнів. В школі була добре поставлена методична робота.

Проте час моєї роботи в школі був трудним, складним, але перспективним. Так, школа знаходилась в багатьох старих приміщеннях. Молодші (1-4 класи) навчались в приміщенні в центрі міста у дві зміни. До основного двоповерхового приміщення планувалась прибудова, де був закладений фундамент і частину до вікон викладені стіни, а подальше будівництво - заморожене. Тому довелось багато спільних зусиль докласти для дальшої добудови господарським способом. Підрядником з тяжкою бідою взявсябудувати Дубровицькій міжколгоспбуд, фінансування проводилось з місцевого бюджету через районний відділ освіти. Спільними зусиллями будівництво вдалося закінчити аж у І 966 році.

Важкий період для всього педагогічного колективу та учнів школи настав тоді, коли санстанція своїм приписом закрила для експлуатації приміщення, що було в центрі міста, як аварійне і для навчання учнів непридатне. Тому молодші класи навчались в першу зміну, а старші в другу. І найбільшою проблемою було те, що в північній частині Дубровиці, де розміщена школа, в той час було дуже погане освітлення, особливо у вечірній час.

Так що в зимовий період доводилось навчатись майже в темноті. Але це тривало недовго. Для молодших класів дали нам кімнати у вечірній школі в центрі міста, а старші класи перейшли в одну зміну. І це було небажане явище, адже треба було зводити три 11-х класи у два, внаслідок зменшення кількості учнів.

В цей час розпочалось будівництво нової середньої школи в м. Дубровиці на Борку і планувалось, що середня школа переходить туди, а в нашу школу мала перейти восьмирічна школа.

Внаслідок чого рішенням районної Ради депутатів трудящих і наказу по Дубровицькому райвно №83 від ЗО червня 1964 року мене призначають відповідальним за будівництво нової школи, вважаючи директором цієї школи з 26 червня 1964 року. Так що на нас, особливо завгоспа школи, прийшло подвійне навантаження, адже все обладнання для нової школи одержували, привозили і зберігали в нашій школі.

Але пізніше у вищих інстанціях вирішили(і це правильно), щоб у Дубровиці було дві середні школи. І в 1965 році відкривають нову середню школу, куди переходить восьмирічна школа, і ми передаємо їм один 10-й і один 11-й клас, тому вона зразу стала повною середньою. А директором туди призначають Миколу Івановича Могилу.

 

 

 

 

 

 

Ще один цікавий момент.

Якій школі бути № 1 і № 2?

Райвідділ освіти замовив, щоб виготовили печатки і штампи на №1 і №2. По ідеї потрібно, щоб наша школа мала бути першою, і я забрав печатку і штамп на № 1. Але завідуючому райвно Розуменку В.С. чогось дуже хотілось , щоб нова школа була №1. І своєю владою міняє печатки і штампи на №2. Лише на районній серпневій конференції вчителів при втручанні першого секретаря райкому партії Шарчука В.Н. вдалося встановити історичну правду. І так знову обміняли печатки: школа стала № 1.

В цілому робота в школі була складна, трудна, але цікава.»

У 1966-1985рр. директором школи був призначений Мазнюк Іван Іванович - вчитель математики. Суть керівництва Івана Івановича полягала у тому, щоб учительським колективом створювався, визрівав і утверджувався кращий досвід, який втілює в собі передові педагогічні ідеї. Саме Іван Іванович»як директор, вчитель був творцем цього досвіду, його праця була зразком для інших вчителів. Надзвичайно вимогливий до себе, як до керівника, вчителя математики, він вимагав професіоналізму, високого рівня викладання від кожного вчителя школи.

Іван Іванович Мазнюк завжди дбав про створення хороших умов для навчання дітей. Під його керівництвом був добудований спортивний зал, споруджено приміщення для початкових класів, шкільної майстерні., встановлено пам'ятник О.П. Щанкіну - воїну Радянської армії, що загинув визволяючи Дубровицю, добудовано шкільну їдальню. Директор дбав , щоб школа і її територія була окрасою міста, культурним центром, тому саме з його ініціативи був закладений яблуневий сад біля нового корпусу школи, який так і називали - сад Мазнюка. Всі учні школи з лопатами розбивали міжряддя, копали ями, заводили торф'яник із Вербівки. Учні із вчителями доглядали, поливали молоді дерева. І вже через декілька років сад давав врожаї.

( На жаль, сьогодення розставило свої акценти. З чиєїсь легкої руки всі присадибні ділянки школи і наш чудовий сад був «розділений» між сучасними Дубровицькими бізнесменами, які без жалю вирубують дерева для будівництва своїх віл.)

1985-2006рр. директор школи Руско Андрій Андрійович - вчитель фізики. У 90-х роках школа нараховувала найбільшу кількість учнів. 1995 рік - 820 учнів. Навчання велося у дві зміни, усі приміщення будівель, що знаходилися на території шкільного подвір'я, були пристосовані для навчання. З відкриттям школи №3 частина дітей та вчителів перейшла у новозбудовану школу. Андрієм Андрійовичем був здійснений демонтаж старих приміщень, реконструйовано шкільне подвір'я.

20 років очолював навчальний заклад Руско Андрій Андрійович – творчий вчитель, мудрий керівник

Разом з педагогічним колективом виробив струнку систему інтелектуального, естетичного, трудового навчання і виховання учнів.

Велику увагу приділяв тісному співробітництву сім’ї і школи. Відповідально ставився до проведення загально шкільних батьківських зборів, вимагав від класних керівників постійно інформувати батьків про успіхи дітей у навчанні.

Одним із головних завдань він вважав відвідування й аналіз уроків учителів.

Після кожного відвідування Андрій Андрійович глибоко аналізував уроки, давав учителю поради, обговорював складні проблеми.

Директор ґрунтовно знав фізику, математику, увесь навчальний матеріал з математичних предметів, що його вивчають учні з 1-11 клас.

Особливу увагу Руско А.А. приділяв 5-7 класам.

Часто проводив мікро педради про стан успішності учнів цих класів.

Вимагав чіткої організації самоврядування у школі, створював умови для самовираження, самореалізації учнів у школі.

Руско А.А. постійно вчився, багато читав методичної та художньої літератури, дбав про вивчення вчителями нового педагогічного досвіду.

 

 

Найтоншими засобами на юну душу, вважає Іванів Галина Миколаївна, є слово і краса.

Слово і є тонким, ніжним інструментом, який пробуджує в дітей уміння бачити в людських очах найтонші відтінки.

Галина Миколаївна вчить дітей жити у світі книг. Прагне досягти, щоб учні вільно і красиво читали. Без цього не може бути й мови про грамотність.

Працелюбність, цілеспрямованість, палка любов до дітей, до вчительської праці допомогли Галині Миколаївні досягти вершин педагогічної науки Заслуженого вчителя України.

Проводить уроки цікаво, творчо. Постійно формує мовну культуру, виховує любов до мудрого слова, його нюансів, краси і сили, до чіткості й виразності. Іванів Галина Миколаївна у постійному творчому пошуку, невтомно вчиться сама і щедро віддає знання своїм молодим колегам.

Спогад Пачкал Інни

Всім тим, що я вмію і знаю, я завдячую Іванів Галині Миколаївні.

Я любила уроки української мови та літератури не тільки як предмети, а ще і тому, що вчила нас Іванів Галина Миколаївна. Мені повік не забути її уроків, виховних годин, порад, настанов.

 

 

 

Владелін Вікторович був вимогливий до себе і до учнів. Вміло прививав любов до фізкультури і спорту. Доступно викладав навчальний матеріал, вміло стимулював навчальні інтереси і активність.

Змістовно проводив позакласну роботу з учнями, змагання з різних видів спорту, загально шкільні свята, спортивні ігри.

Вихованці Чаплигіна В.В. неодноразово були призерами районних і обласних змагань.

1977р. нагороджений медаллю Макаренка.

1982 р. присвоєно звання «Старший вчитель».

Цікавий момент

На прохання вчителя математики завуч школи Тилевна Л.О. замінила урок фізкультури уроком алгебри. Учень 10 класу Надольський Ігор прийшов у вчительську і сказав, що якщо ще раз заберуть урок фізкультури, я буду дзвонити у Міністерство освіти.

 

 

Галина Миколаївна Турук працювала вчителем 1-4 класів з 1948 року. Ерудований педагог. Давала вихованцям глибокі і міцні знання завдяки вмілій організації різноманітної діяльності. 80% учнів, яких вона навчала, вчились на «4» і «5».

Систематично вивчала і впроваджувала в практику роботи передовий педагогічний досвід. Привчала дітей до працьовитості. На уроках панувала атмосфера доброзичливості, взаєморозуміння.

Була делегатом Всесоюзного з’їзду вчителів, який проходив у Москві

 

ЛосьОлександр Олександрович працював на посаді вчителя технічного навчання та завідуючим майстернями по обробці дерева та металу з 1960 року по 2009 рік. , що розумове життя й фізична праця – інтелектуальне багатство шкільного життя.

Постійно дбав, щоб у праці повною мірою виявилися нахили і здібності учня. Кожен урок спрямовував на засвоєння програмового матеріалу. Його учні теоретичний і практичний матеріал засвоювали на «добре» та «відмінно».

Щорічно О.О. Лось проводив загальношкільні олімпіади з трудового навчання та виставки – конкурси з технічного моделювання. Його учні постійно брали участь у районних та обласних олімпіадах з трудового навчання і завжди займали призові місця.

Олександр Олександрович особливу старанність проявив у будівництві та обладнанні нового приміщення майстерень, які ввійшли в дію 1976 р. Навчив учнів працювати за станком.

Юні конструктори за кресленнями вчителя вирізали, випалювали, точили, шліфували. На виставках робіт учнів всі бачили справжнє багатство інтелектуального життя злиття фізичної праці й думки.

1978 р. Нагороджений Грамотою МО УРСР.

1995 р.Присвоєно звання «Старший вчитель».

 

Ужвін Галина Петрівна працювала у школі № 1 з 1960 року до 1986 р., педагогічний стаж – 18 років.

Відмінник народної освіти. Нагороджена Почесною Грамотою обласного управління освіти і науки. Її надійною силою на педагогічній роботі було проблемний підхід у навчанні математики.

Уроки завжди були цікаві, продумані, творчі. Вона постійно розвивала логічне мисленняучнів, у кожному завданні навчала дітей шукати головне.

Уроки завжди були ефективні, несли дітям новизну знань.

 

 

 

 

Максим’як Ольга Пилипівна- була постійним керівником методичного об’єднання вчителів початкових класів нашої школи. Це вчитель-методист відмінник народної освіти 49 років теплоту свого серця віддавала дітям.

В позаурочний час з класом складали вірші, казки, ігри. Вокальний ансамбль «Струмочок» займав призові місця районних та обласних конкурсах.

Уроки Ольги Пилипівни завжди були продумані, змістовні, цікаві.

Вся її праця була підпорядкована триєдиній меті – навчити, розвинути, виховати.

 

У трудовій книжці Віри Борисівни Донченко єдиний запис місця роботи– Дубровицька школа № 1.

Закінчивши з відзнакою Кіровоградський педагогічний інститут, у 1962 році приїхала вона на Полісся і назавжди пов’язала свою долю з нашим чарівним містечком.

Діти любили її за досконале знання німецької мови, вимогливості і об’єктивності, справедливість і чутливість. Вона вміла активізувати роботу на уроці завдяки придуманим, цікавим видам і формам роботи, що захоплювали школярів розмаїттям цікавих вправ, ігрових елементів, яскравих ілюстрацій. А ще на кожному уроці Віри Борисівни був присутній живий гумор, дотепне слово, що вписувалось в структуру уроку, тому уроки були дійсно неповторні.

 

 

 

 

 

 

З 2006 року директором школи призначений Клюйко І.В., який продовжує справу своїх попередників, дбає про благоустрій школи.

За час багаторічної історії школи у неї сформувалися свої традиції у навчальній та виховній роботі. Це перш за все високий рівень викладання шкільних предметів, впровадження інноваційних технологій в навчально-виховний процес, принципове ставлення вчителів до оцінювання учнів, формування гармонійно розвиненої особистості з високим творчим потенціалом.

Школа №1 – це наша школа. З часу її заснування велика педагогічна сім’я, яка і творила цю історію, завжди відзначалася самовідданою працею, готовністю пожертвувати своїми інтересами в ім’я дитини, вони віддавали розум, серце, душу, здоров’я освіті. І сьогодні педагогічний колектив прагне своєю працею бути гідними високих традицій навчання і виховання, що існують у школі №1.

ння шкільних предметів, впровадження інноваційних технологій в навчально-виховний процес, пГордістю школи є її випускники

Результатом цього є високі досягнення її вихованців.

Учень нашої школи, а нині громадянин Франції Георгій Шарпак став лауреатом Нобелівської премії у галузі фізики.

Максименко Юрій Федорович, 1948 року народження, педагог, поет, краєзнавець, «волею Чорнобиля» переселився в Луцьк.

ВІРНИЙ РІДНОМУ КРАЄВІ

 

Скількипам’ятаю, він любив читати. А знаю я його з дитинства, надто що, вважай, разом росли. Бувало, ганяємо у футбол, а він за ворітьми від книжки не відривається. Чи на річці плаваємо наввипередки або гумовим м’ячиком перекидаємося, а він на пляжному піску з книжкою. Тож і не дивно, що до школи пішов уже в шість років, а це на ті часи було рідкістю.

Ще він з дитинства почав писати вірші «Весна підсинює озерця під ніжні поклики квіток. Я загубив до твого серця назавжди куплений квиток…». А то, пригадується, були ми з ним у складі делегації літераторів Дубровиччини у Рівному на обласному зльоті творчої молоді. Читали свої твори в редакції обласної газети, потім у робітничому гуртожитку височанину Петру Красюку та Максименку.

Студентом же він був, навчаючись на історико-філологічному факультеті Луцького педінституту. Після вузу вчителював у Колках. І одночасно, як тоді зазвичай для вчителів-істориків, на громадських засадах був пропагандистом.

Зараз він мешкає у Луцьку, надто що й його дружина Софія Леонтіївна родом з Волині. Зрештою, й Рівненщина – це етнічна Волинь. Але Юрій Федорович залишався й залишається вірним Дубровиця й Дубровиччини, землі, з якої проросло його коріння. Разом з дубровицькими краєзнавцями Василем Попенком, нині покійним, і Олександром Бруякою провів велику, якщо не величезну, роботоюз вивчення й узагальнення історії рідного краю аж від сивизни далеких віків. До речі, немало матеріалів із цього наукового дослідження друкував свого часу «Дубровицький вісник». А всім трьом дослідникам до 1000-ліття нашого міста присвоєно звання почесних громадян Дубровиця. Коли ж оголошувався конкурс на кращий текст гімну Дубровицького району, Юрій Федорович з Луцька відгукнувся на нього своїм поетичним варіантом.

Олександр Стрижак

 

 

ГАЗ ДЛЯ РІДНОЇ ДУБРОВИЦІ

 

Анатолій Андрійович Руднік – народний депутат України, до набуття депутатських повноважень працював генеральним директором дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтобаз України». Член правління НАК «Нафтобаз України». Академік Української нафтогазової академії, кандидат технічних наук. Нагороджений орденом «За заслуги» І,ІІ,ІІІ ступенів, орденом Святого Благовірного і Рівноапостольного князя Володимира. Заслужений працівник Укргазпром, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки. Двічі удостоєний персональної міжнародної нагороди «Ертсмейкер» із врученням Кришталевого лиця та золотого нагрудного знака. Володар золотої медалі Асоціації промисловців Франції та міжнародної нагороди «Золотий Меркурій».

Народився в місті Пирятин на Полтавщині. Дитячі і юнацькі роки пройшли в місті Дубровиця на Рівненщині.

Трудову діяльність розпочав 1972 року в Петропавловську-Камчатському. З 1974-го по 1979-й пройшов шлях від начальника зміни Камчатської електростанції. З 1979 року працював старшим інженером у ВО «Дніпроенерго», потім обіймав керівні посади у Дніпропетровському лінійному управління магістральних газопроводів. З 1991 по 1995 рік був начальником Запорізького лінійного управління магістральних газопроводів. Згодом працював генеральним директором ДП «Харківтрансгаз», начальником департаментом – членом правління НАК «Нафтобаз України».

Майстер спорту з мотокросу. Володар золотої і срібної медалей Олімпійських ігор ветеранів спорту. Хобі: подорожі, підводне плавання.

 

Інший випускник, нині відомий композитор, який створив власний колектив і є автором гімну випускників ЗОШ №1 «Однокласники», Павло Петрович Дука.

Серед випускників є доктори наук, кандидати наук, прекрасні лікарі, вчителі, науковці, робітники. Напевно, нема такої сфери народного господарства, де б не працювали випускники школи №1, трепетно зберігаючи у душі світлі спогади про Альма-матер.