Історія нашої перемоги

бесплатно Скачать программы без регистрации и лучшие шаблоны для dle скачать hd фильмы скачать бесплатно

(Фото: Захід присвячений річниці визволення 8травня 2013 року)

Олександр Пилипович Щанкін

 

Народився 31 грудня 1924 року в селі Оркіно Петровського району Саратовської області, що в Росії. З раннього дитинства йому довелося зіткнутися з труднощами нелегкого селянського життя.Коли хлопчикові було 9 років він втрачає батька Пилипа Юхимовича, який помер від голоду у 1933 році. Крім Олександра в сімї було ще чотири дитини: три брата і сестра. Після здобуття початкової восьмирічної освіти він працює у колгоспі. Односельці згадували його, як наполегливого і трудолюбивого юнака. В колгоспівін працював їздовим, а пізнішейого направляють нанавчанняу ремісниче училище в Саратові.

 

Заповітною мрією Олександра було стати військовим пілотом, але він не пройшовмедичну комісію. Однак, Олександр не залишив авіацію. На початку війни він працює у бригаді зремонту літаків. 17 грудня 1942 року Щанкін разом зі своїм двоюрідним братом Григорієм Щанкінимбув призваний до лавЧервоної Армії. Підготовку і виучку обидва пройшли в Татищеві Саратовської області, а потім були направлені в одну мінометну обслугу. Бойове хрещення Олександр пройшов під містом Орлом, де в ті дні ішли кровопролитні запеклі бої. 21 червня 1943 року Олександра поранили. Після одужання його направляють до 447 полку 397 стрілецької дивізії, що діяла у складі Білоруськогофронту. Однополчани згадують Щанкіна, як ввічливу, скромну людину. Його в полку любили і поважали, тому назвали не Саша, і не Олександр, а«Олеко».

 

В бою він також відзначався хоробрістю і мужністю. Свідченням цього є нагородження 25 серпня 1943 року медаллю «За бойові заслуги» і «Орденом слави ІІІ ступеня» - 29 січня 1944 року.

 

У складі 447 стрілецького полку Олександр Щанкін визволяв Дубровиччину, яку було визволено10 січня 1944 року. Після цього ніяких наступальних операцій на цьому участку фронту не велося, таке собі «затишшя перед бурею», перед початком операції «Багратіон», завдання якої буловизволення Білорусії і частково України. Цей період з 10 січня по 22 червня 1944 року ознаменувався активними розвідувальними діями. 447 полк, у якому воював Олександр Щанкін, якийрозташувався в с. Селець і також вів інтенсивну розвідку,адже передкомандуваннямбуло поставлено завдання наступу на містаСтолін і Пінськ. В тилу противника інколи по декілька розвідувальних груп. В одну з них добровільно увійшов у червні 1944 року молодий сержант мінометник Олександр Щанкін. Перед групою було поставлено завдання: увійти в тил ворога в районі сілТумень і Удрицьк, здобути розвід і захоплення полоненого, або просто кажучи «язика». Група виконувала всі поставлені перед нею завдання, але при відході попала у засідку ворога. Олександр Щанкін, проявившигероїзм при захопленні полоненого вирішив разом з іншими бійцями прикривати відхід своєї групи. Це йому вдалося і розвід група вийшла з оточення, але при цьому Олександр отримав тяжке поранення. Бійці зуміличерез болота і села доставити Щанкіна до місцярозташуванняполку. Та, на жаль, лікаріне змогли йому допомогти і він помер. Це було 18 червня 1944 року йому було тоді неповних 20 років.

 

За 20 днів до одержання повідомлення про загибель рідні Олександра одержали його листа з фотографією. Вона єдина, що зберегла дорогі риси обличчя воїна, життя якого ледве переступивши поріг повноліття обірвалося в боротьбі з ворогом.

 

Похований Олександр Щанкінна кладовищі в с. Селець.

 

Але у цій історії залишились деякі неясні другорядні обставини. Так, ніхто в с. Сельці не може запевнити, що єдина на сільському кладовищі могила невідомого солдата є могилою О.П.Щанкіна. Деякі сельчани старшого віку твердять, що це могила солдата Альоші.

 

Через три дні після початку операції «Багратіон» з передової в Дубровицю був направлений майор з клопотанням про перейменування однієї з вулиць Дубровиці іменем Щанкіна. Тим самим увінчавши його пам'ять. Таке рішення було прийняте 25 червня 1944 році Дубровицькою райрадою депутатів трудящих. Чим мотивувало своє клопотання командування 447 стрілецького полку? Воїнів з такими урядовими нагородами є дуже багато. Значить, було щось особливе, що спонукало військову частину на такерішення. Нам залишається лише здогадуватись якою цінною була та розвід інформація, за яку Щанкін віддав своє життя, але слід сказати, що 446 і 447 полки визволили Столін і Пінськ ціною «малої» крові.

 

Члени клубу «Пошук», зв’язувалися з колишнім інструктором політдивізіїполку Володимиром Івановичем Махінько, У своєму листідо гуртківців він пише: «В мінометній батареї був сержант, який знищив дуже важливий спостережний пункт німців. Напевно це був Олександр Щанкін».

 

Пам’ятник Олександру Щанкіну було вирішено поставити на подвір’їшколи №1. Урочисте відкриття призначено на 2 вересня 1971 року.Громадськість міста та навколишніх сіл, ветерани 397 стрілецької дивізії та родина Олександра Щанкіна брати Петро та Федір вирушили з центральної площі міста до пам’ятника воїнам – визволителям на міському кладовищі. Після короткого мітингу на могили загиблих воїнів були покладені вінки та живі квіти. Потім процесія вирушила до школи, де на подвір’ї вже чекали учні, вчителі, жителі міст. Почесне право відкрити пам’ятник надається колишньому командиру батальйону 397 дивізії, двічі герою Радянського Союзу, полковнику у відставці Артеменку, заступнику голови виконкому Величко та кращій учениці першої школи Галині Дуляницькій. Спадає біле покривало, вольовий, серйозний погляд воїна звернутий в далечінь. Скульптору довелося втілити в граніті живого О. П. Щанкіна – безстрашного, сміливого, з поглядом у майбутнє. Саме таким він і був, як оповідають очевидці.

 

Рідний брат - Петро Пилипович Щанкін подякував юним слідопитам, всім дубровичанам за увіковічення пам’яті героїв. Хвилюючим був виступ Степана Єлізаровича Артеменка, почесного громадянина Дубровиці. Подякувавши дубровичанам за гостинність він передав на вічне зберігання землю з алеї слави міста – героя Одеси.

 

З того часу біля пам’ятника Щанкіна відбувалися усі урочисті події у нашій школі. І сьогодні, вшановуючи пам’ять воїнів – визволителів у День перемоги ми збираємось біля монументу.

 

З нагоди святкування 30 - річчя визволення Дубровиці школа знову приймала дорогих гостей ветеранів 397 стрілецької дивізії, братів Петра та Федора Щанкіних, та сестру Ганну, яка вперше була на могилі брата. Перед учнями виступили Андрій Тимофійович Макаров, Павло Миколайович Буйневич, Михайло Іванович Зяблов.

 

По крупинках члени клубу «Пошук» збирали інформацію про бойовий шлях воїнів 397 стрілецької дивізії. Десятки листів, автобіографій були прислані ветеранами, але, на жаль, з кожним роком їх стає все менше. Серед тих, які спілкувалися з клубівцями немає нікого в живих, томуїхні фотографії,листи,автобіографії, поздоровлення, написані власноруч уже є реліквією, сторінкою історії. У 90-х роках діяльність клубу пошук припиняється і лише у цьому навчальному році члени учнівського самоврядування вирішили продовжити роботу своїх батьків, відродити славу про героїчний подвиг ветеранів 397 стрілецької дивізії.